Чи мають юридичні наслідки голосування в мережі?

Вы здесь

Здається, що трохи поговорили — і забули. Звісно, не назавжди, а тільки то того моменту, коли доведеться виконувати рішення Верховної Ради, яка оголосила католицьке Різдво святом і вихідним днем, як це було раніше із Різдвом Православним.

Звісно, перше питання, яке можна поставити українським парламентарям, — це питання на знання Конституції. Так, йдеться про статтю 35, де чорним по білому сказано, що «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова». Натомість маємо явне превалювання Православія — принаймі, православні свята відзначаються на державному рівні. Тепер додали ще й католицьке Різдво (на щастя, Новий рік співпадає). Але ж в Україні живуть мільйони людей, які не є католиками, протестантами чи православними будь-якого з Патріархатів. Чому тоді не враховані інтереси мусульман, іудеїв і вірних інших релігій і Церков?

Питання друге. А це, випадково, був не той законопроект, який загрожував подати до вищого законодавчого органу країни сумновідомий Володимир В’ятрович, який звідкись вигулькнув, як чортик із табакерки, і тепер «керує» національною пам’яттю, принагідно сварячи між собою цілі регіони, а то й країни (як то вже було із Польщею). Йдеться про законопроект, яким скасовується і 8 березня, і 2 травня, і в якому пан В’ятрович мав сміливість (може, нахабство, а може, просто дурість) заявити, що Шевченківський день в Україні ніхто не підтримав… Звісно, можна й продовжити перелічувати здобутки Національного інституту пам’яті під керівництвом не раз битого В’ятровича. Але є невеличке «але».

Іще 13 квітня з’явилося повідомлення, що Інститут національної пам'яті під керівництвом Володимира В’ятровича підготував нову редакцію законопроекту «Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні». Хочеться процитувати: «Документ доповнено новою категорією – "Міжнародні дні", куди включено серед іншого 8 березня – День боротьби за права жінок (день буде святковим, але не вихідним) і 1 травня – День праці (буде вихідним). Оскільки українці не підтримали намір ввести Шевченківський день (9 березня) і День сім'ї (друга неділя вересня) як вихідні святкові, то цю пропозицію знято з календаря. Поряд з тим Інститут прислухався до побажань громадськості і включив до проекту традиційне свято – День Святої Трійці. Другий день після Пасхи і Трійці (понеділок) залишається вихідним... неробочий святковий день пропонується не переносити на понеділок, якщо він припадає на вихідний (крім Різдва за юліанським календарем, 7 січня). День Державного прапора України відзначатиметься 4 вересня (саме цього дня підняли синьо-жовтий прапор над будівлею Верховної Ради України в 1991 році). Законопроектом упорядковано скорботні дні та запропоновано День пам'яті жертв політичних репресій перенести з третьої неділі травня на першу неділю листопада — на вшанування жертв розстрілу 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох, коли за вироками позасудових органів загинуло понад 100 діячів української культури, науки, військовиків, священнослужителів – в'язнів Соловецького табору особливого призначення».

І дуже хочеться ще раз запитати, чи знали українці, які зміни до їхніх святкових традицій готує якийсь пан? Але якось уже йшлося й про те, що «найцікавіше в оприлюдненій заяві навіть не перелік свят, не переноси і перекоси. Найцікавіше те, що усі ці зміни Інститут національної пам'яті пропонує запровадити на підставі 672 звернень. Вдумаймося, 672 звернення мають вирішувати долю всієї України!..» Це на підставі чого такі висновки зроблені?

Читайте також: День Перемоги: історію зупинити не можна

Читайте також: Українцям дозволили святкувати Трійцю

Референдуму не було, соціальні дослідження не проводилися… Просто якимось чином (шляхом інтернет-опитування?) було отримано 672 звернення. Хоча в Україні офіційно проживають не менше сорока мільйонів людей!

Питання до правників — чи можна на підставі 672 звернень, навіть якщо вони й не з інтернет-опитування (хоча це ще треба з’ясовувати, бо В’ятрович же знімів від радості перемоги над 2 травня і 8 березня) приймати закони з посиланням на волю народу. Чи не є нікчемними такі документи? І невже секретаріат ВР такі речі не перевіряє?

А що робитимемо, якщо «узаконити» свої свята вимагатимуть іудеї чи мусульмани (а в мусульманстві теж відомі різні течії).

Інший випадок. Повернення проспекту Перемоги історичної назви Брест-Литовський. Правда, невідомо, чим недогодила перемога, але то вже нехай. Проблема ж у тому, що знову обговорення питання, яке стосувалося щонайменше всієї столиці європейської держави, довірили, смішно сказати, інтернет-голосуванню на сайті міськради. Тривало це диво-опитування аж два місяці — з 16 листопада 2016-го по 16 січня 2017 року. Ну, самі розумієте: кінець року, новорічні клопоти й святкування… Якось і голосування на сайті потиху-помало проскочило. То знаєте, на підставі скількох голосів приймалося рішення? Якщо ні, то знайте— голосувало аж 1 172 особи, а за прекрасну й дуже потрібну ідею проголосувало аж 810 людей. Вік, освіта, місце постійного мешкання, рід занять – усе невідомо. Ну, і нарешті — 810 осіб живуть (теоретично, звісно) у трьох-чотирьох невеликих «хрущівках» на чотири під’їзди. Та й то величезні сумніви є, що мешканцям назва набридла. Просто, як колись казали, комусь «жир у дупу коле». Хоча є й інший варіант — треба було якихось грошей роздерибанити. А перейменування — це завжди гроші, причому величенькі, хто б там як не одбріхувався…

Читайте також: Наскільки прозорим буде перейменування столичного проспекту Перемоги

Але свята святами і проспекти проспектами. Інтернет-голосування вже сягнули набагато далі — саме інтернет-голосуванням обираються дуже серйозні органи, наприклад, Рада громадського контролю при НАБУ (Громадська рада при НАБУ). Тільки вдуматися — людей, які мають контролювати роботу антикорупційного бюро, обирали шляхом інтернет-голосування… То у кого тепер залишилися питання й до Громадських рад при різних серйозних і навіть дуже серйозних органах, і до самих органів, яких, можливо, як не в інтернеті, то на картах  обирали, чи ще на чому... Чи можна довіряти таким виборам, таким конкурсам, таким рішенням?

Читайте також: Шумовиння, або Три «авто богатирі» постмодерного Майдану

Можливо, якщо ніхто не заперечує, а правники мовчать (чи то в роти води понабирали, чи то заціпило, чи хабарів нахапалися, як бліх поганих), то так і президента оберемо? І депутатів?

Це ж зручно — сиди собі, яблуко чи пиріжок одкусюй, мишкою воруши… І долю країни вирішуй. Чи долю проспектів. Чи долю антикорупційних органів із судами включно, чи президента обирай... Можна ще пивця в інтернет-магазині замовити — але там адресу спитають, і телефон теж…

Ось же цікаво, чим там міжнародні партнери невдоволені? Що їм не так? У самому ж інтернеті голосували! Не всі, правда, бо й інтернет той не у всіх є. Але ж старалися!

І ще раз до правників. Люди добрі, прокоментуйте! Не мовчіть! Невже так і справді можна?

Зінаїда Царенко

Вас може зацікавити

Третій транш Євросоюзу: чи отримає його Україна в середині листопада 2017 року? А чи непродажні коштують дуже дорого?

Терни на шляху Володимира Омеляна: чому міністру не вистачає ефективності

Кабмін зробив пас Верховній Раді — триває велика гра Держбюджетом-2018

Кабмін створює директорати для пошуку проблем. А українців послухати не треба?