Український виборець згоден продавати свій голос. Це зневіра чи злидні?

Вы здесь

Наприкінці січня Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив результати опитування, яке проводилося на замовлення газети «Дзеркало тижня» й мало відповісти на питання, чи готові українські виборці обміняти свій голос на виборах на гроші, тобто фактично продати.

Результат виявився доволі сподіваним, хоча й неприємним: 15,6% українців так чи інакше готові «продатися» на виборах. Причому 2,6% навіть не вагалися, а одразу й без сумнівів відповіли категоричним "так". Щоправда 7,1% респондентів прямої відповіді не дали, хоча ухильне "залежно від обставин" теж не залишає багато сумнівів. Іще 5,9% опитаних доволі цинічно заявили, що не бачать жодної різниці — «а яка різниця, всі вони там однакові». Вагалися з відповіддю 5,1% учасників опитування, але таке вагання радше варто оцінювати як згоду поміняти свій голос виборця на щось матеріальне.

Щоб позбавитися сумнівів у результатах, соціологи поставили й додаткове питання, поцікавившись, хто знає випадки обміну виборчих голосів на гроші. Результати практично підтвердили відповідь на попереднє питання, бо ж 14,8% українців сказали, що мають знайомих, які голосували за гроші/гречку/продуктові набори чи інші матеріальні вигоди.

Чому ж український виборець згоден продавати свій голос? Що це — зневіра  у можливості впливати на суспільні процеси чи зубожіння й злидні, які змушують продавати навіть право висловити на виборах свою думку?

Що стосується зневіри, то майже 6% опитаних відверто сказали, що не бачать жодної різниці, кого й куди обиратимуть, бо «всі однакові». Хочеться нагадати результати останніх опитуваннь Фонду «Демократичні ініціативи» й Центру Разумкова — чинній владі не довіряє абсолютна більшість населення. Довіра Президенту сягає 3%, довіра до Уряду й до судової влади не перевищує 2%, на найвищому законодавчому органу країни ладні вірити не більше одного відсотка виборців. То за кого, чесно кажучи, мають голосувати люди?

Читайте також: Влада не любить народ, а народ не любить владу: збіг обставин чи закономірність

Цікаво, що опитування про можливі результати вже недалеких і президентських, і парламентських виборів вперто засвідчують два факти. По-перше, жоден кандидат і жодна політична сила не можуть впевнено перетнути десятивідсоткову межу (хіба тимчасово й ненадовго). По-друге, на політичному небосхилі вимальовуються одні й ті ж постаті — якраз ті, хто не викликає довіри. То з-поміж кого обирати? На тобі небоже, що мені негоже? Зрозуміло, що ані співак Славко Вакарчук, ані відомий актор-комік Володимир Зеленський не можуть сприйматися як серйозні кандидати на президентську посаду, а лише як так звані технічні кандидати, які просто розпорошуватимуть голоси, що могли б належати основним гравцям, котрих теж негусто, й особливою народною довірою там і не пахне.

Читайте також: Чинний Президент має найвищий антирейтинг: обирати знову буде непросто

Чи можна пояснити таке ставлення до майбутніх виборів економічною ситуацією й зубожінням народу? Якщо послухати Уряд і його очільника, а також міністра соціальної політики, то про жодне зубожіння йтися не може — мінімальна й середня заробітні плати зростають, пенсії осучаснюються, стипендії збільшуються? То про яке зубожіння ми говоримо? Та й безробіття, якщо вірити офіційним джерелам, в Україні зменшується. Але ж хто довіряє офіційній статистиці? Люди просто не реєструються в Службі зайнятості або виїжджають світ за очі, шукаючи можливості заробити. За результатами останнього опитування, майже 30% українців збираються покинути рідну країну в пошуках кращої долі або, щонайменше, не виключають цього (це ще понад 7%).

Не треба забувати й про те, що найчастіше ладні покинути Україну саме молоді люди у віці від 18 до 29 років (55% опитаних у цій віковій категорії) і у віці від 30 до 39 (44% відповідно). І навіть наближаючись до середнього віку (40–50 років), третина українців готові покинути рідні місця. Причому здебільшого мають намір виїхати люди з освітою — або з вищою (40%), або із середньою спеціальною (27,6%). Які шанси, що вони повернуться? Яка вірогідність, що тих, хто вже давно «сидить на валізах», цікавитимуть результати виборів тут?

Читайте також: Євроінтеграція України — це просто злиття з Європою? Чи щось трохи інше?

Існує думка, що найбільше схильні до «обміну» виборчого голосу люди старшого віку. Тут виходить і так, і не так. Річ у тому, що старші люди більше ходять на виборчі дільниці, а ось молодь частенько вважає, що ніякого толку від цього не буде, і просто на дільницях не з’являється, залишаючи доволі великі можливості для махінацій і підтасовок, але не бажаючи брати участь у фарсі, навіть із гучною назвою. Деякі ж літні люди вважають, що хоч щось із того дійства матимуть, хоч дрібку солі чи ще якусь дещицю, бо потім однак нічого не отримають, хто й що не обіцяв би. І всі повідомлення про збільшення заробітної плати чи пенсії закінчуються там, де збільшуються тарифи на енергоносії й на житлово-комунальні послуги, а також ціни на ліки, на продукти харчування, на послуги й на усе на світі. То хоч півтисячі гивень отримати, поки на них можна гречки купити! Бо всі обіцянки обертаються цяцянками, які, як відомо, тільки дурному й радість…

Читайте також: Держстат запевняє, а Уряд підтверджує, що доходи українців зросли. Різдвяні дива тривають!

Розмови про реформи людей надихати перестали — не вірять люди у сьогоднішнє реформування. Та й самі реформатори вже почали давати задньої: не так давно Лілія Гриневич повідомила, що освітня реформа в якихось частинах застаріла; медична реформа почалася далеко не в повному обсязі й невідомо, до чого дійде; судова реформа наче й не планувалася, хоча розмови ніяк не вщухають, але ж хіба в розмовах суть? До речі, а що чувати про антикорупційний суд?.. Про пенсійну реформу навіть говорити важко…

Уже не вперше можна почути, що виборче право треба обмежити чи то віковим цензом, чи соціальним, чи ще якимось. Або що нехай виборці продають свій голос державі — за якусь визначену ціну. Можна почути й посилання на різні країни й на різні виборчі системи. Воно, може, усе так і є, але ж чи вийде щось при нинішньому рівні корупції (у тому числі й політичної), який аж ніяк не зменшується?

По всьому видно, що проблема продажу голосів невдовзі знову загостриться — ось-ось почнуться спочатку президентські, а там і парламентські передвиборчі перегони. Обличчя ті самі, обіцянки ті самі — охочих вірити дедалі менше. То де голосів нашкребти? Отож!

До речі, як відомо, попит і пропозиція взаємопов’язані. І якщо хтось продає чи готовий продати, то комусь же це треба, тобто хтось готовий купити? То чи винувати хата, що не пускала Гната? Чи винні бабусі й дідусі чи будь-хто інший, кому пропонують оборудку з виборчим голосом? Ой, не з того кінця за ниточку тягнемо… Їй богу, не з того!

Наталія Коваль (Глоба)

Вас може зацікавити:

Новий політичний сезон в Україні: яким його бачать відомі експерти

Верховна Рада знову на канікулах, але помізкувати нашим обранцям таки є над чим

Бюджет-2018: кому в новому році гірше не стане

Медична реформа: Чи не лікуватимуться українці сіном і сушеними кажанами?

Реформи в Україні провалилися — так вважають три чверті українців