Finita la commedia, або Крах підступних планів по знищенню адвокатури

Вы здесь

Головні цитати статті:

1. У влади не вийшло здійснити перетворення інституту адвокатури на елемент судової системи, повністю інтегрований у владну вертикаль впливу як на рівні «підбору кадрів», так і на рівні «поведінкових інстинктів»

2. Фаховість й компетентність та неймовірний досвід голови НААУ Лідії Ізовітової, посилені підтримкою однодумців, дозволили адвокатам відстояти своє право на вільну, самоврядну й незалежну професію, а відтак – й конституційне право громадян на захист.

3. Флагманом регіонального руху адвокатського опору став голова Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош.

4. Усі регіональні адвокатури та їх еліти показали повну підтримку діям НААУ та її очільниці Лідії Ізовітовій, категорично виступивши проти прийняття парламентом проекту №9055.

5. Верховна Рада України завдяки принциповій позиції більшості депутатів довела, що в Україні може бути справжній парламетаризм.

6. Безспірним висновком, який підтверджується останніми перепетіями навколо проекту, стало те, що вітчизняна адвокатура довела свою здатність відстояти власну самостійність та незалежність, а чинна модель адвокатского самоврядування підтвердила свою ефективність і відповідність викликам часу.

***

6 грудня 2018 року у ініціаторів псевдореформи адвокатури мало б бути невеличке свято, бо по-перше, цього дня в парламенті хотіли «протягнути» в першому читанні законопроект №9055, який власне й викладає «нову редакцію» життя захисників. А по-друге, у влади навіть був привід створити якийсь флешмоб з нагоди тримісячного ювілею своїх «пекельних» старань, бо ж саме 6 вересня проект закону з’явився на сайті Верховної Ради. «ЗА» просування реформи відразу ж взялися «просити» дуже поважні люди, але згодом виявилося, що реформа – не зовсім реформа, а трохи навпаки. Що «невідкладність» її прийняття потрібна не стільки Президенту, як окремим чиновникам з Адміністрації Президента. А самі законодавчі зміни стали настільки «токсичними», що викликали шалений спротив як всередині адвокатського середовища по всій країні, так і серед народних обранців, чиїми руками влада й намагалась узаконити контроль над адвокатурою.

Причому як це останнім часом дуже часто виходить у влади, зробити це цинічно, ще й прикриваючись гарними намірами. Образно кажучи, театральна вистава з приводу реформи виглядала приблизно так: Влада (як головна діюча особа) запрошує до себе в гості Запроданців-адвокатів, вони ж Автори Реформи (другорядні особи, використовуються як масовка). Разом вони у високо піднятій правій руці показують народу Декларацію про те, що усіх адвокатів після реформи чекає чудове майбутнє, з купою усіляких прав і гарантій. І при цьому мило посміхаючись у телекамери. Натомість у лівій руці (невидимій для ЗМІ) тримають сокиру, якою у будь-яку хвилину можуть відрубати ту саму праву руку з гарними правилами й новим чудовим життям. При цьому ані самій владі, ані її поплічникам боляче не буде, бо права рука з Декларацією – то фальшивка, театральний муляж, оскільки справжня рука знаходиться в кишені, звідки тицяє усім дулі.

Та не судилося цьому спектаклю під назвою «Як знищити українську адвокатуру» ані зібрати вдячних глядачів, ані бодай отримати ріденьких оплесків. Що вже й казати, якщо навіть вірний прибічник так званої опозиції в адвокатурі адвокат Наталія Атрощенко й та написала у Фейсбуці (цитата мовою оригіналу): «Ну что Фенита ля комедия. Законопроект снят с рассмортения, о чем воссторженно объявил самый выдающийся адвокат Украины и его «друзі»…

У цьому напівсаркастичному зізнанні насправді набагато більше гіркої правди для авторів псевдореформи, аніж вони собі уявляють. Бо це і справді фініта ля комедія. І далі спробуємо об’єктивно оцінити, чому так вийшло.

Якщо чесно, про реформу адвокатури говорилось вже дуже давно, і проектів розроблялось чимало (від Демьохіна В.А. до Лубінця Д.В.). Причому, всі розуміли, що чинний Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», хоч і вирішив у 2012 році дуже багато нагальних питань адвокатів, які накопичились за роки незалежності, але все ще має горизонти, які можна і потрібно розширювати й вдосконалювати. Тут тобі і необхідність посилення гарантій адвокатської діяльності під час проведення слідчих дій з адвокатами, й посилення суто декларативної відповідальності за ненадання відповіді на адвокатський запит, й надання додаткових процесуальних прав у «суперечках» з прокурорами та слідчими, й багато чого іншого.

Але ніхто навіть не міг собі уявити, що взявши усі ці позитивні гасла на озброєння окремі ділки від влади разом з купкою адвокатів, які переслідують «свої власні меркантильні інтереси» (як їх називав у своїх багаточисельних інтерв’ю лідер адвокатів Закарпаття Олексій Фазекош), намагатимуться здійснити не реформування адвокатури, але її одержавлення. Або можна навіть сказати ще чіткіше - здійснити перетворення інституту адвокатури на елемент судової системи, повністю інтегрований у владну вертикаль впливу як на рівні «підбору кадрів», так і на рівні «поведінкових інстинктів», абсолютно витравлюючи з професії захисника її сутність – незалежність, свободу стратегії, пріоритет інтересів громадянина, чітке дотримання закону.

Фактично відразу після того, як адвокати ознайомились з текстом законопроекту, вони виділили три основних загрози як для самого правозахисного інституту, так і для громадянського суспільства в цілому.

Перша й головна загроза, як це не дивно, прописувалась навіть не в самому тексті проекту, а його перехідних Положеннях, а точніше у змінах до КПК – адвокат перетворюються на маріонетку в кримінальному процесі. Для влади це особливо важливо, бо під час виборчих перегонів треба довести до ладу хоч якісь гучні процеси у сфері протидії корупції. Але жодна (!) справа (від «бурштинового скандалу» до справи Януковича) через фахову майстерність адвокатів до судового завершення дійти не може. Натомість дійшло до смішного, коли Генпрокурор декілька років хвалився на телеканалах, як він упіймав дуже «велику корупційну рибу» – члена ВРП Павла Гречківського, але суд був вимушений під чіткими доказами адвокатів винести виправдовувальний вирок і показати повну недієздатність влади і її пустопорожність в діях та обіцянках. Тому й з’являються у реформаторських головах думки про те, що адвоката треба нейтралізувати на рівні закону. Для цього до КПК вносяться дві найбільш шкідливі статті: 1) повністю нова стаття 22-1 «Неприпустимість зловживання процесуальними правами» та 2) й «оновлена» стаття 53 «Залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії».

Внаслідок першої новації адвокат повністю підпадає під СУБ’ЄКТИВНИЙ фактор судді, який на власний розсуд вирішує, а чи не є «зловживанням» будь-яке клопотання, заява чи дія адвоката. Підкреслюю – БУДЬ-ЯКЕ, бо об’єктивних критеріїв «зловживань» автори реформи спеціально не надають. Натомість друга новація – це цинічне ігнорування ст.59 Конституції, яка проголошує право громадянина на «вільний вибір» свого захисника, бо прокурору й слідчому надаються абсолютно реальні законні інструменти «виведення» з процесу «важкого» адвоката, з яким неможливо домовитись, і логічно – входження в процес «свого», «рідного», «міліцейського» адвоката. У поєднанні зі змінами до профільних статей адвокатського закону, а саме до ст. 10 (Присяга адвоката України), ст. 21 (Професійні обов'язки адвоката) та ст. 39 (Підстави для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності) адвокат взагалі позбавляються будь-якої самостійності й волі, оскільки тепер покликані служити не закону і не в інтересах клієнта, але служити судді й усім своїм виглядом «підтримувати повагу до суду». А якщо адвокат не поважатиме суд (знову ж таки, суто за суб’єктивними оцінками судді), то тут тобі й дисциплінарна відповідальність, в тому числі – й позбавлення адвоката права на професію.

Друга загроза – вона якраз і стосується права на професію адвоката. Так, наприклад, влада спеціально прописує такі законодавчі вимоги, щоб до адвокатури масово потрапили тільки колишні прокурори та судді. Й при цьому, щоб адвокатура «зберегла» зовнішньо пристойний вигляд начебто незалежності, пропонується повністю оновити саму систему адвокатського самоуправління. Причому оновити так, щоб «потрібні» місця на керівних посадах зайняли лояльні до влади адвокати, які з одного боку забезпечать «дисциплінарну» кару для тих одинаків-адвокатів, які ще не збагнуть, що з вільною професією закінчено раз і назавжди, і будуть продовжувати відстоювати справедливість в судах, а з іншого боку – забезпечать повністю "безболісне" проходження в судах усіх потрібних питань.

Тут у влади чітко вималювалось два крила підтримки (які себе відразу записали в автори реформи): це Асоціація правників України на чолі з її Почесним Президентом, адвокатом Денисом Бугаєм (та його друзі й колеги, які фактично у повному складі підписалися у так званому листі «великих юрфірм до Верховної Ради») та адвокат (нині позбавлена свідоцтва) Інна Рафальська зі своєю «власною», а тому фейковою, тобто незаконною Радою адвокатів м. Києва.

Також опосередковано в якості "підтримки" використовується й Громадська організація "Асоціація адвокатів України", назва якої дає маніпуляторам можливість помилково ототожнювати її з позицією НААУ.

Інтереси у цих людей, вочевидь, може, й різні, але зараз вони разом працюють «у тісній зв’язці» з куратором реформи Олексієм Філатовим з Адміністрації Президента. Наскільки можна зробити висновок з кулуарних розмов, то Д.Бугаю начебто обіцяна посада голови нової Національної асоціації адвокатів України, а І.Рафальській – повне управління над УСІМА адвокатами, які мають робоче місце в м. Києві (це щонайменше 8-9 тис адвокатів), що автоматично зробить її найбільш впливовою особою в адвокатурі «відразу після короля».

Ще один нюанс – начебто (інформацію важко перевірити через її утаємниченість) І.Рафальська встигла видати більше 1000 "липових" «посвідчень адвоката» потрібним людям у владі (від АП до Мінюсту), але які  і досі не можуть їх «легалізувати» через те, що незаконна «київська» Рада імені Рафальської не може внести їх в Єдиний реєстр адвокатів України. Тобто вийшло таке собі юридично-владне блюзнірство або напівадвокатське шахрайство за принципом «Ви – нам, ми – вам». Власне кажучи, владі треба було б зайнятись саме цим питанням діяльності цієї пані, а не "робити" її ледь не головним автором реформи всієї адвокатури. Але ще раз наголошу, жодних ідеалів та бажань зробити щось в «ім’я та в інтересах» усієї адвокатської спільноти тут не було й не планувалось.

Й нарешті, третя загроза. Реформатори винайшли унікальне корупційне ноу-хау під назвою «Особливості статусу адвоката на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування». Це нічого, що такого поєднання адвокатури з державним службовцем немає ніде в світі. Україні воно, виявляється, край потрібне, бо на ньому можуть «запрацювати» нові корупційні схеми. Найбільш банальна з них - коли посадовець «щось підписує», або навіть перераховує кошти комусь з корисливих мотивів, а якщо раптом що – кричить «рятуйте», й намагається прикритись адвокатською «корочкою».

І щоб навіть не сумнівались, щось дуже подібне вже колись спробував зробити той самий Денис Бугай, який значиться як один з авторів реформи, про що декілька днів тому усім нагадала народний депутат Тетяна Чорновол.

До речі, і зараз це особливо актуально, народні депутати дійсно зрозуміли, що їх руками робиться щось дуже не гарне.

Наприклад, депутат Андрій Помазанов (голова підкомітету «головного» Комітету ВР щодо проекту 9055) не розуміє, чому і як вийшло так, що заступник голови Комітету Сергій Алєксєєв ще 01.11.2018 скликав якусь "робочу групу" (тобто не профільного підкомітету, а невідомої "де-юре" форми законодавчої роботи, не передбаченої Регламентом ВР) щодо розгляду проектів 9055 та пов’язаних з ним. Як тут не наголосити й на тому, що й під час «голосування» Комітету 4 грудня, на якому "дали добро" для винесення 9055 в сесійну залу, теж «основним доповідачем» був саме С.Алєксєєв, колишній партнер юридичної фірми, тісно пов’язаної з діяльністю тієї самої Асоціації правників України. Але це поодинокий приклад роботи агентів впливу з Адміністрації Президента.

Інші депутати чітко розуміли що насправді відбувається навколо цієї псевдо-реформи.

Врешті-решт, не можна не згадати й групу народних депутатів на чолі з Ігорем Луценком, які на засіданні Комітету ВР з питань протидії корупції визнали проект №9055 таким, що містить значні корупційні ризики.

Серед депутатів, які висловлювали принципову позицію проти антиадвокатської реформи, можна віднайти представників майже усіх фракцій та регіонів. Це й Валерій Писаренкой Георгій Логвинський, й Сергій Ківалов, й Юрій Дерев’янко, й Олег Купрієнко. 

Але слід сказати, що до депутатів все ж треба було донести – які загрози несе в собі проект 9055 і в чому конкретно вони проявляться. І тут дуже важливо, що адвокатура не сиділа й не чекала покірно своєї долі, але рішуче виступила на захист своєї незалежності.

Флагманом регіонального руху адвокатського опору став очільник Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош.

Взагалі питання співпраці адвокатів і депутатів - питання цікаве. І саме Закарпаття в цьому плані стало показовим прикладом. По-перше, лідер адвокатської спільноти Закарпаття Олексій Фазекош, як власне і весь склад Ради адвокатів Закарпатської області, рішуче і категорично виступили проти запропонованого владою проекту 9055. По-друге, як повідомив сам Олексій Фазекош - уся адвокатська спільнота краю вдяна голові Закарпатської ОДА Геннадію Москалю за системну підтримку адвокатської діяльності, і вважає його як Заслуженого юриста та колишнього адвоката людиною, яка добре розуміє проблеми адвокатури та її роль в системі державного будівництва України.

Характерним також є розуміння функції адвокатури з боку закарпатських народних депутатів Василя Петьовки та Валерія Лунченка, які довгий час підтримують адвокатуру, її правозахисну функцію та прагнення бути незалежною та ефективною..

Тож мабуть саме в силу наведених вище чинників і сталось так, що саме численні відеозвернення до депутатів, статті, інтерв’ю та заяви Олексія Фазекоша створили первинний медійний фон, на якому стала вимальовуватись основна канва адвокатського невдоволення.

Зовсім скоро адвокатське невдоволення недолугою реформою стало проявлятись і в інших регіонах – Харківщині, Чернігівщині, Рівненщині, Миколаївщині.

І вже на центральному рівні в Національній асоціації адвокатів України весь цей спротив оформили в потужний, фаховий, сильний голос єдиної адвокатської професії під керівництвом голови НААУ Лідії Ізовітової. Її фаховість й компетентність, неймовірний досвід, посилені підтримкою всієї командою НААУ та їх однодумців – Валентина Гвоздія, Олександра Дроздова, Вадима Красника, Павла Гречківського, Вадима Хабібулліна, Ганни Боряк, Сергія Вілкова, Надії Корінної (як голови профспілки адвокатів) та багатьох інших, й дозволили зробити адвокатам те, що не вдалося суддям і прокурорам під час «їхнього» реформування, - відстояти своє право на вільну, самоврядну й незалежну професію, а відтак – й конституційне право громадян на захист.

В цьому аспекті дуже показовими є слова адвоката Вадима Хабібулліна, який є головою Комітету НААУ з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки: «Шкода, що у великій адвокатській родині знаходяться ще ті, хто думає, що вдасться розвалити адвокатуру України заради простих і не простих посад. Адвокатура на порозі великої АДВОКАТСЬКОЇ МОНОПОЛІЇ з 1 січня 2019, і МИ маємо бути однією великою родиною, великою командою, ЄДИНИМИ і МОНОЛІТНИМИ, оскільки будь-яка влада завжди намагається покласти «під себе» тих, хто захищає аби залишити народ вкінець безправним! А щодо заслуг метра Адвокатури Олексія Андрійовича ФАЗЕКОШ то я щиро радий, що злагоджена командна робота обох лідерів і Лідії #ІЗОВІТОВА і Олексія #ФАЗЕКОШ показала ДЕЯКИМ «ВОРОГАМ» АДВОКАТУРИ ЇХ МІСЦЕ»

Врешті-решт, у авторів реформи «здали» нерви, й у них не вистачило політичної волі, аби проголосувати скандальний законопроект 6 грудня. Формальним приводом для цього стало проведення антикорупційної експертизи з боку НАЗК.

Але всі розуміють, що це, мабуть, вже початок кінця для «прожектів» під назвою «МОЯ НОВА АДВОКАТУРА».

Дуже влучно всю цю ситуацію охарактеризував відомий одеський адвокат, професор, доктор юридичних наук Андрій Давиденко, який написав, що "адвокати самі зобов'язані себе захищати, а не чинити свавілля і вихлюпувати негатив у ФБ, і при цьому зловтішатися, як наприклад це роблять деякі адвокати з міста Києва. От цікаво було б подивитися, як би вони поводилися "під ступнею" Мін'юсту або іншого держоргану, якому б перепідпорядкували б адвокатуру. Першими напевно, штовхаючись, встали б в чергу за рангами державних службовців, і при цьому ще й пошепки говорили б про часи, коли "адвокатура України була самостійною, єдиною та бойовою". Адвокат Фазекош та інші розсудливі адвокати по всій Україні правомірно піднялися на "захист" усіх нас адвокатів, які пасивно вичікують "як би чого не вийшло"...

Разом з тим, провал 9055 – це ще навіть не перемога, бо адвокатура дійсно потребує реформи, але справжньої, там, де АДВОКАТ – це звучить гордо в залі судових засідань, і де він не залежить ані від волі судді, ані від забаганок прокурора, й тим більше не думає про те, а чи можна йому заявити ще одненьке клопотання, бо ж його офіс завтра обшукають або взагалі позбавлять свідоцтва адвоката.

Тому вбачається, що найкращим варіантом виходу з ситуації, що склалася, стане вироблення спільного, фахового, нового проекту Закону про адвокатуру, який не лише буде погоджений усім адвокатським співтовариством, але й буде враховувати пропозиції НААУ як єдиного представницького органу адвокатури, відповідати демократичним принципам та європейським традиціям, пройшовши в тому числі й через Венеційську комісію.

Іван Правдін